Початок цієї історії сягає прадавніх часів, коли українці були по-справжньому близькими до природи. Вона була домівкою, натхненницею й основою життя, повсякчас віддячувала людині за її турботу своїми багатствами. Людина ж не тільки плекала любов до всього, що її оточувало, а й закарбовувала цей нерозривний звʼязок із природою у витворах культури. 

Сьогодні Україна відчуває на собі руйнівні наслідки російської військової агресії — не лише людські життя, а й довкілля, культура та національна ідентичність опинилися під загрозою знищення. Та якщо ми знатимемо, ким ми є, ми ніколи не втратимо себе. Запрошуємо вас у подорож Українським Всесвітом. Сміливо ставайте ближчими до своєї природи!

Найдавніші українські колядки переповідають нам про час, коли «не було ні неба, ні землі, тільки-но було синєє море» і дерево посеред нього. Аби створити землю, птахи-світотворці пірнули на дно первісних вод та винесли пісок на поверхню. Так і народився світ, що неможливий без тісного взаємозвʼязку води, землі, флори та фауни.

Такий міцний взаємозв’язок демонструють і природні екосистеми, існування та стійкість яких залежать від злагодженості всіх їхніх компонентів. Україна є однією з найбагатших за видовим різноманіттям країн Європи — тут зосереджено 35% її біорізноманіття. Збереження й належне управління екосистемами має важливе значення для сталого розвитку та добробуту не лише України, а й усього континенту.

Вода — один із обʼєктів культу в українській традиції. Вона є елементом багатьох обрядів, з нею пов’язано чимало народних повір’їв і звичаїв. Із найдавніших часів воду вважали джерелом життя. Цю її цінність ми розуміємо й сьогодні. У текстах дохристиянських колядок ми натрапляємо на образ «первісної ріки» — Дунаю. За словами науковців, саме так українці йменували всі ріки.

Дунай і сьогодні має особливе значення для нас. Басейн цієї ріки єднає 19 країн, утворюючи одну з найбільших дельт у Європі. Сотні видів риб живуть у Дунаї, але особливу увагу привертають осетрові — риби, які жили ще за часів динозаврів. Та на відміну від своїх сучасників ці риби-довгожителі успішно пройшли крізь зміни геологічних епох. Однак сьогодні їм загрожує інша небезпека: російська збройна агресія створює додаткові загрози, і не лише для дельти Дунаю, а й для інших водних екосистем України. Вода не може бути зброєю, вона — основа життя.

Українці споконвіку шанували ліс, величаючи його у веснянках. Архаїчні фольклорні тексти донесли до наших часів його стародавню назву — «шум-шумлячий». Українці вшановували й дерева: «дерево життя» вишивали на рушниках, «райське деревце» було частиною весільного обряду. Та, напевно, найяскравіше культ дерева проявляється в контексті Зелених свят — низка окремих літніх свят, присвячена культу природи, що тепер відома як християнське свято Трійці.

Праліси Карпат і природні ліси Полісся — найстаріші лісові екосистеми України, що формувалися протягом століть. Досі вони не зазнали впливу людей, а відтворити їх у сучасних умовах просто неможливо. Ліси відіграють ключову роль у регулюванні клімату на планеті, очищують повітря, покращують якість води, а ще дають людині ресурси для життя та є місцями відпочинку. Відновлення України має сприяти захисту цих екосистем та збільшенню площ стійких до змін клімату лісів.

Різноманіття українського тваринного світу вражає, як і варіативність зооморфних орнаментів на витворах народного мистецтва. Українці завжди шанобливо ставилися до тварин — наприклад, їх поїли святою водою та першими пригощали кутею на Різдво.

Сьогодні особливого піклування потребують види тварин, що перебувають під загрозою зникнення або є вразливими. Зокрема, осетрові види риб, зубр, ведмідь бурий та рись євразійська. Через війну вони, як і решта видів тварин, втрачають свої домівки — середовища існування. Бойові дії обмежують їхнє вільне пересування та природну міграцію, що може спричинити їх вимирання. Ми чи не єдине покоління, яке може запобігти цьому. Наша мета нині — не лише відновити природу України до попереднього стану, а й створити майбутнє, де людина житиме в гармонії з нею.

Краса природи надихала українців творити. Взяти хоча б народну картину: ошатні ландшафти, пишні ліси, буйна зелень, безкрайні степи та блакитні озера. Так людина уявляла «український рай».

Місцями натхнення, та навіть більше — сили, для українців є природні парки та заповідні території. Займаючи лише 6,8% площі країни, природно-заповідний фонд України формує найцінніший скарб. Тут найкраще збережене різноманіття природних екосистем, флори та фауни. Та, як і будь-яка спадщина, вона потребує особливої уваги — її охорона та відновлення лишаються на часі навіть під час війни, адже природа — не лише частина нашого сьогодення чи минулого, вона визначає наше майбутнє.

Свою волелюбність українці сформували серед природи. Вона ж часто проявляється рослинними й тваринними орнаментами на різноманітних елементах традиційного строю, зокрема на вишитих сорочках, у такий спосіб ніби стаючи ближче до «українського серця».

В народній творчості втілено все, але найцінніше — це безмежна жага до життя та висока любов до всього, що оточувало людину, співіснувало поряд із нею. Лише уявіть, якою силою є народна традиція, пройшовши до нас крізь віки та попри все. Це найміцніший елемент, що об’єднує людей у націю. Тож нехай і наше ставлення до природи та її післявоєнного відновлення буде таким само об'єднавчим елементом на шляху до відбудови кращої України.