Для куті завжди відводилося особливе місце — на покуті поруч зі снопом та узваром. Коли батьки несли кутю до столу, діти кричали «кво-кво-кво», «цяп-цяп-цяп», «дз-дз-дз», щоб квочки та кури неслися, а бджоли добре мед носили. Крім того, на Святвечір ґазда брав ложку куті та підкидав її до стелі, аби дізнатися, чи будуть бджоли роїтися. Відповідь він отримував з кількості зерен, що прилипали до стелі: чим більше, тим краще.
Дотепер українці цінують і поважають цих працьовитих комашок, зокрема карпатку — бджолу, яку й сьогодні можна зустріти в Українських Карпатах. Винятково працьовита й загартована місцевим кліматом, вона починає роботу, коли інші бджоли лише прокидаються, а повертається до вулика, коли ті вже вкладаються спати. А ще карпатка напрочуд миролюбна, через що її також особливо поважають пасічники.
.svg)
